Ще раз про переговори між Україною та Росією
і можливий літній наступ ЗС РФ

Розвиток ситуації довкола переговорів між Україною та Росією щодо припинення війни підтверджує їх непростий характер. Однак, переговори аж ніяк не у глухому куті, ба більше, спостерігаються певні зрушення. Щодо Росії, то вона активізувала бойові дії на фронті з метою примусити Україну погодитися з запропонованими росіянами умовами миру. Разом з тим, їх повномасштабний наступ з проривом лінії фронту малоймовірний. Західний світ усвідомлює, чому Москва зволікає з закінченням війни. Адже таким чином вона прагне досягти своїх цілей. А Захід взявся об’єднувати свої зусилля на противагу їй, одночасно здійснюючи на нею тиск. Це стосується і США, які аж ніяк не на боці Росії. Такий узгоджені спільні дії з боку західних країн може змусити Кремль піти на поступки Україні. Втім, він буде до останнього опиратися, оскільки таке рішення про поступки ніщо інше, як політичний крах режиму Путіна.

У наших попередніх публікаціях були зроблені висновки стосовно перспектив переговорів між Україною та Росією, а також про можливий масштабний наступ ЗС РФ влітку поточного року. Основні із них такого змісту:

• переговори є вкрай складними, але небезнадійні. На жаль, вони затягуються у часі, хоча й поступово рухаються, тому певні компроміси все ж будуть досягнені під тиском ЄС та США;
• Росія не припинятиме наступальних дій на фронті і може їх активізувати до минулорічного рівня. Втім, виконати масштабний наступ з проривом лінії фронту та окупувати значні території України і великі міста вона неспроможна.

Такі оцінки викликали досить неоднозначну реакцію аудиторії, в тому числі були сприйняті як занадто оптимістичні. Чесно кажучи, ми також засумнівався в тому, що правильно сприймаємо ситуацію. Тим паче, що більшість ЗМІ і аналітиків висвітлюють її зовсім по-іншому.

І це цілком зрозуміло, оскільки ситуація є вкрай складною і у багатьох випадках свідомо перекручується у мас-медіа в рамках різного роду інформаційних кампаній. Тому не зайве розглянути згадані питання ще раз, при цьому зважаючи на другий раунд переговорів між Україною та Росією 2 червня ц.р., а також на фронтові події та удари СБУ по аеродромах дальньої (стратегічної) авіації РФ та Кримському мосту 1 і 3 червня поточного року.

Отже, що можна сказати про переговори у Стамбулі? Як і прогнозувала більшість експертів, Росія знову висунула Україні неприйнятні для неї вимоги. Таке ж говорили і ми. Тобто, зустріч начебто закінчилась безрезультатно. Саме таким є її загальне трактування.

Втім, з цим не погоджується дехто з експертів, і їхні погляди можна зрозуміти. Переговори продемонстрували готовність Москви до продовження діалогу, аби які були її цілі. Тому зберігається можливість і для досягнення певних компромісів, хоча це потребуватиме додаткового часу. На них відразу ж після переговорів принципову згоду підтвердив прес-секретар президента РФ Пєсков. Він сказав, що Росія може піти на деякі поступки у своєму меморандумі щодо припинення війни.

Звичайно, це можна сприймати як прикриття справжніх намірів Кремля затягнути переговори під виглядом демонстрації своєї «доброї волі» та «гнучкості» своїх позицій з метою уникнення нових санкцій з боку ЄС і США. Скоріш за все, таке припущення схоже на правду.

Однак, у будь-якому випадку подібна позиція керівництва РФ свідчить, що воно остерігається посилення європейських і американських санкцій. Цим пояснюється певний вплив Брюсселю і Вашингтону на Москву, яку вони і можуть змусити погодитися на примирення.

Все це також зрозуміло. Аби які амбіції були у Кремля та особисто у Путіна, економічна ситуація в країні спонукає їх на поступки. Дані питання широко висвітлюється у ЗМІ, тому зупинимось на найбільш показових. Так, макроекономічні параметри роботи економіки РФ у першому кварталі поточного року свідчать про падіння темпів її зростання. А зараз знижується і її ВВП. Водночас стрімко зростає дефіцит державного бюджету.

Таким чином справджуються передбачення економістів щодо здатності Росії продовжувати війну у її нинішньому вигляді не більше, ніж до кінця поточного року. А далі бойові дії треба зупиняти, оскільки економіка країни не потягне її і сама опиниться у кризі з непередбачуваними наслідками.

Виправити економічну ситуацію в країні без завершення війни Росія не зможе, що і зрозуміло всім, в тому числі і російській владі. В крайньому випадку, вона може продовжувати її ще певний час, запровадивши режим, подібний до того, який був у радянській Росії під час Громадянської війни або в СРСР в період війни з гітлерівською Німеччиною. Та до безкінечності так не буде, особливо в умовах сучасного світу та нинішньої Росії, яка не може нічого виробляти і лише покладається на Китай. А тому і стає його провінцією. Але і це її особливо не виручає, що демонструє стан більшості галузей економіки РФ, включно з сільським господарством, яке вже не спроможне забезпечити продовольством.

За такого стану справ виникає логічне запитання: навіщо Росія продовжує війну? Відповідь, нібито, очевидна. Для того, аби захопити якомога більше територій України та примусити її здатися. Саме це Росія і намагається зробити, активізуючи наступальні дії на фронті та відкриваючи нові напрямки атак. Зокрема, ними є Сумська та Харківська області, які Росія також хоче захопити.

Дехто в Україні та на Заході вже називає такі дії Москви «початком літнього наступу». А представники керівництва РФ, в тому числі на переговорах, стверджують, що ЗС Росії зберігають повну ініціативу та впевнено просуваються вперед. На основі подібних сентенцій Кремль погрожує Україні тим, що вона може втрати не п’ять, а сім своїх регіонів, якщо не погодиться віддати Росії Крим та повністю вивести свої війська із Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей.777

Наразі згадані питання мають ключове значення у війні Росії проти України. Тому подивимось на них більш детально в контексті того, чи є це літнім наступом Москви і чи може він взагалі відбутись?

Для того, щоб знову не здатися занадто оптимістичним надамо слово військовим, прикордонникам та представникам місцевої влади прифронтових регіонів України, які знаходяться на передовій та знають ситуацію краще всіх. Їм можна вірити, бо приховувати те, що відбувається насправді, для них немає сенсу. До того ж, їм було б вигідніше перебільшити складність обстановки для того, щоб отримати додаткові ресурси та виправдати себе у випадку якихось критичних провалів. Однак, вони цього не роблять.

Так, за заявою речника Оперативно-стратегічного угруповання військ (ОСУВ) «Хортиця», а фактично — Східного фронту, В. Трегубова на початку червня ц.р., Росія ще не почала активний літній наступ. Ситуація на фронті залишається стабільною без значних загострень. Сили оборони України не помічають суттєвого зростання бойових зіткнень з початку літа. Їх кількість навіть дещо знизилась, хоча це вкладається в межі статистичної похибки.

До складу ОСК «Хортиця» входить Оперативно-тактичне угруповання «Харків». Його речник П. Шамшин по суті підтвердив слова В. Трегубова. Згідно з його даними та оцінкою, Росія накопичує резерви на Харківському напрямку, але їх недостатньо для масштабного наступу. Тим паче, для того, щоб пробити фронт. Ворог проводить регулярні ротації, насамперед, штурмових підрозділів, однак продовжує зазнавати значних втрат, зокрема, на ділянках поблизу Вовчанська та Дворічного.

Він також зауважив, що окупанти відчувають дефіцит бронетехніки через ефективну роботу СОУ. Це змушує їх використовувати легкий транспорт для переміщення в зонах активного застосування дронів, в тому числі мотоцикли та квадроцикли.

Підсумкова оцінка ситуації в Харківській області була зроблена РНБО України в особі керівника Центру протидії дезінформації А.Коваленка. Він назвав відвертою брехнею ствердження так званих російських воєнкорів про початок наступу Росії на м. Харків. В реальності, основні зусилля ворога сконцентровані на Куп’янському напрямку, а на півночі Харківщини він здійснює розвідку боєм малими групами.

І знову повернемось до В. Трегубова, який знаходиться на найбільш гарячій ділянці фронту в Україні. На його переконання, якщо ж і буде велике загострення, то воно, ймовірно, відбудеться на інших ділянках фронту, а саме — на півночі.

Північ для нього це Сумська та Чернігівська області України, які входять до зони відповідальності Оперативного командування «Північ», тобто нашого Північного фронту. Нажаль, не знайшлося якихось показових заяв його представників, хоча вони, звичайно, є. Тому посилаємось на Державну прикордонну службу України та Сумську обласну адміністрацію.

За заявою речника ДПСУ А.Демченко знову ж таки на початку літа ц.р., противник продовжує тиск на півночі Сумської області в межах Юнаківської та Хотінської громад із застосуванням малих піхотних груп на мотоциклах і квадроциклах. Ворог намагається розширити територію таких дій, зайти в глибину української території, отримати підкріплення та створити можливості для штурму українських позицій. В той же час, його накривають вогнем як на території України, так і Курської області.

Те ж саме каже і голова Сумської ОДА О. Григоров. Ситуацію у прикордонні Сумщини він назвав складною, динамічною, але контрольованою. Зоною найбільш інтенсивних боїв він також назвав райони Юнаківської та Хотінської громад, де ворог діє малими групами та намагається закріпитись. Цивільне населення з цих територій давно евакуйоване. СОУ тримають рубежі та зривають спроби просування росіян.

Разом з тим, військові, прикордонники та представники місцевої адміністрації визнають захоплення росіянами ряду сіл, які знаходяться у «сірій зоні» на глибині до семи кілометрів від кордону — тобто ще до основної лінії оборони СОУ.

Південний фронт очолює ОСУВ «Таврія». Як і на сході України, ситуація на півдні нашої держави залишається стабільно напруженою, однак знову ж таки без особливих змін. За заявою речника Сил оборони Півдня В.Волошина, противник продовжує наступальні дії на Новопавлівському, Оріховському та Гуляйпільському напрямках. При цьому застосовуються малі піхотні групи при підтримці артилерії, авіації та БПЛА. Для цього у нього є достатньо сил і засобів.

Наведені заяви дозволяють зробити загальну оцінку ситуації на фронті. Вона залишається без суттєвих змін. Ворог продовжує активні наступальні дії малими групами з переважним застосуванням легкої техніки типу мотоциклів та квадроциклів. При цьому він підтримується артилерією, авіацією і БПЛА.

Результати дій противника незначні та обмежуються захопленням окремих сіл, які знаходяться у «сірій зоні». Резервів для масштабного наступу він не має. Здійснюється лише поповнення втрат.

А повідомлення про те, що Росія зосередила угруповання військ чисельністю 50, 70 чи 100 тис. осіб на тому, чи іншому напрямку, відображають лише те, що там знаходилось з минулого року та можливо дійсно було поповнено.

Тобто, які і раніше, масштабний наступ ЗС РФ з проривом фронту та захопленням великих міст та значних територій України є малоймовірним.

На користь цього свідчить ряд додаткових фактів, які я також хочу навести або нагадати. На відміну від 2023–2024 років, коли противник захопив такі відносно великі населені пункти як Бахмут, Авдіївка, Курахово, Вугледар та Велика Новосілка, зараз нічого подібного не має. Ворог фактично зупинився на тих рубежах, які були захоплені ним наприкінці минулого року.

За ствердженнями наших оперативних командувань, саме на цих рубежах з нашої сторони зведені та продовжують вдосконалюватися багатоешелонні системи оборони. Часу для цього було вдосталь. Нарешті зроблено та робиться те, що зробив противник на півдні України в 2022-2023 роках для того, щоб зупинити контрнаступ Сил оборони України. Будемо сподіватися на те, що СОУ також зможуть зробити це у відношенні росіян.

І ще декілька моментів. Протягом останнього часу суттєво знизилась кількість важкої техніка противника, яка знищується СОУ. Дехто стверджує про те, що Росія не кидає її в бій та накопичує для наступу. Це не так. Її просто немає, що підтверджує спустошення складів, де вона зберігалась, а потім відновлювалася на підприємства російського ВПК. Виробляти її вони так і не можуть.

Повністю зникли скарги на тотальну перевагу ЗС РФ над СОУ в артилерії. В принципі це ясно. Російська артилерія активно знищується нашими військами, але не має рівнозначного поповнення через неспроможність ВПК агресора випускати її в достатніх кількостях. До того ж у сучасній війні артилерія поступово витискається БПЛА. Вони у нас є.

Про ракети ми вже писали і не змінили свою позицію навіть після масованого удару Росії по Україні 25 травня ц. р. Він тільки підтвердив те, що вона може організовувати подібні акції лише епізодично, і то не в таких масштабах, як у минулих роках. Втім, це зовсім не виключає того, що Москва може повторити удар вже протягом найближчого часу у відповідь на операції СБУ проти її дальньої (стратегічної) авіації та Кримського мосту.

Тим паче, що операції СБУ стали переходом України до нового етапу війни, а саме асиметричних дій проти Росії. Як показує досвід, вони можуть завдати противнику значно більшої шкоди, ніж прямі бойові дії, а запобігти їм практично неможливо. Як раз це вони і показали, що мало як військові, так і політичні наслідки.

Головним із них став підрив впевненості Кремля та простих росіян не тільки у здатності Росії отримати перемогу над Україною, але і у власній безпеці. В результаті змінилась навіть поведінка росіян на переговорах, яка набула менш зневажливого та більш виваженого характеру.

Хоча, Росія жодним чином не відмовилась від своїх намірів щодо України та продовжує затягувати переговори з нею зі згаданими вище ціляти. Втім, це їй не допоможе. Як Європа, так і США, давно вже зрозуміли те, що становить собою Путін, і чого він добивається. Це ж стосується і Д. Трампа, яким би він не був, і як би ще не сподівався впевнити Путіна змінити свою позицію без застосування США жорстких санкцій проти Росії.

На сьогоднішній день наведені обставини створили об’єктивну основу для об’єднання Західного світу довкола ідеї примушення Путіна, а з ним і всієї Росії, до миру. А її центром та головною рушійною силою виступають Франція, ФРН і Великобританія, як провідні європейські країни, та США, які є найбільш потужною та авторитетною західною державою.

Свідченням цього є тісна координація їх дій з питань санкційного та іншого тиску на Росію, яка набула особливої активізації з початком переговорного процесу та його гальмування Москвою. Вона здійснюється в рамках систематичних обговорень згаданих питань між США, ЄС і лідерами Європи та узгодження їх позицій. Прикладів таких дій досить багато, вони відомі всім і я не буду їх нагадувати.

Наразі згідно з наведеним підходом, ЄС ввів 17-й пакет санкцій проти Росії та розробляє 18-й. У Конгресі США завершена розробка Акту про санкції проти Росії-2025, відомого також як «санкції із пекла». Проект підтримує 81 зі 100 американських сенаторів, що гарантує його прийняття та подолання можливого вето Д. Трампа. Затримка лише в його рішенні надати Москві два тижні, протягом яких вона має погодитись на компроміс з Україною. У противному випадку Росія зіткнеться з об’єднаним ударом всього Західного світу, якого вона ніколи не витримає.

До речі, Д. Трамп зовсім не є прихильником Росії, яким його вважає багато хто з експертів. Він дійсно утримується від різкої критики Москви, як це роблять більшість інших західних країн, та поки що затримує введення нових санкцій проти неї. Разом з тим, Д. Трамп вже зробив більше, ніж інші, а саме — добився зниження світових цін на нафту, що і завдало основної шкоди Росії та підірвало її можливості довготривалого продовження війни.

Це нарешті зрозуміла навіть Москва та намагається виключити США із переговорів. Зокрема, вона відмовляється від тристоронньої зустрічі на вищому рівні за участі Д. Трампа, В. Зеленського та Путіна. Тим самим, Кремль начебто сподівається уникнути санкцій зі сторони США. Але ж, то повна маячня, оскільки саме участь США у переговорах утримує Д. Трампа від негайного введення санкцій проти Росії. А з переговорів він не вийде, навіть, якщо б і захотів, оскільки такий крок підірве міжнародний авторитет США. А цього вже не допустить американська еліта.

Отже, Путін, а з ним і вся Росія, опинились у безвихідному положенні. З однієї сторони згода на припинення війни без досягнення її цілей, буде означати політичний крах режиму Путіна. А з іншої — якщо він продовжуватиме її, то буде знищений власними проблемами і західними санкціями. І ніякий літній наступ в Україні, якщо він буде розпочатий Москвою, йому не допоможе. Тому Кремль буде змушений піти на певні компроміси, хоча і до останнього опиратиметься цьому, а потім видаватиме їх за свою перемогу. Це і є нашим висновком.

Дехто порівнює Росію з «колосом на глиняних ногах». В принципі так і є, однак можна використати і інше порівняння. Росія нагадує Термінатора із першої серії однойменного фільму. Так же як і він, Росія напала на зовні набагато більш слабкого противника. Таким же самим чином намагалася знищити його. І так же отримала нищівний удар у відповідь.

Зараз повністю скалічена Україною та Заходом, вона, як і Термінатор, з останніх сил із маніакальною впертістю переслідує Україну. Чим це скінчилося для Термінатора відомо всім. Він заповз під прес і там закінчив своєї існування. Точно так же Росія заповзає під прес західних санкцій. Він неминуче обрушиться на неї і знищить її вщент. Хотілося б, щоб вона нарешті зрозуміла такі перспективи.

Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики